МОВЛЯТИ, яю, яєш, недок., перех. і без додатка, заст. Мовити. До часу глек,- мовляв один розумний лях, - До часу, голубе, нам глечик носить воду (Г.-Арт., Байки.., 1958, 45); Він схопився на рівні ноги.. і кинувся, не мовлячи ні слова, в байрак терновий, там і зник з очей (Л. Укр., III, 1952, 250).

Мовляють; Мовляли [ви], у знач. вставн. сл. - уживається для виділення слів, які належать не тому, хто говорить, а комусь іншому. Чи то в село лихий примчить якого Паничика, мовляють, судового - Та сарана живе на твоєму добрі (Греб., І, 1957, 55); На цей раз приказка здалась: Що декому, мовляли, можна - другим зась (Гл., Вибр., 1951, 7); Наум хвалився людям: - Двох синів маю, та ... з одного дерева і хрест, і лопата, мовляли ви... (Коцюб., І, 1955, 103).