ЛЮТИТИ, лючу, лютиш, недок., перех. Доводити до розлюченості, гніву; дуже сердити. Шарлота щось бомкнула, а панотець не розумів. Його це зачало лютити (Март., Тв., 1954, 297); Розуміння власного безсилля якось зарадити справі лютило найбільше (Собко. Звич. життя, 1957, 246).