КРИВДНИК, а, ч. Той, хто робить комусь кривду (у 1 знач.). Гриць Галабура мав замість покарання свого кривдника [графа] задовольнитися кільканадцять- марийськими (Фр., VІІ, 1951, 343); У нього [І. Франка].. люди діляться на два табори: на кривдників.. і покривджених (Коцюб., III, 1956, 39); Марко плакав, кидався на кривдників з кулаками (Ткач, Арена, 1960, 66).