КОРИТИ, рю, риш, недок., перех. 1. Те саме, що картати; докоряти, дорікати комусь. Видко було, що тим сміхом корив він Зіньку за те, що вона прийняла подарунок од чужого чоловіка (Стор., І, 1957, 234); Ой, не кори мене, любий, за мрії про славу (Л. Укр., І, 1951, 260); Коли посідали вечеряти, Остап корив батька за необачність (Горд., II, 1959, 209).

2. рідко. Примушувати покоритися; скоряти. Що більше корило кріпаків - чи речі, чи арапник Олексія Івановича? Певно, що одно другому допомагало (Мирний, IV, 1955, 220); Тільки людський закон, освячений тим урочистим вінчанням, настійливо переконував, що вона дружина лікаря, і це корило (Ле, Міжгір'я, 1953, 27).

3. діал. Схиляти в покорі (голову, чоло). В серці твоїм хай горить Огнем могутнім гордість благородна, Перед ніким чола щоб не корить (Фр., XIII, 1954, 270).