КОНАТИ, аю, аєш, недок. 1. Бути в передсмертній агонії; умирати. Вже десять тухольців було ранених; вони конали від страшної гадючої отрути (Фр., VI, 1951, 128); Дехто з людей упав коло гармат і хрипів, конаючи (Ю. Янов., І, 1958, 166); * Образно. Сиділи ми при згаслому багатті усі гуртом.., дивилися, як вогники блакитні тремтіли і конали (Л. Укр., І, 1951, 293).

2. Те саме, що мучитися 1. Бачив він [Т. Шевченко].., як його рідні брати та сестри конали на панщині, в неволі... (Мирний, V, 1955, 312); Душно конать у знесиллі... Дайте повітря на мить! Раз до цілющої хвилі З ліжка мене підніміть! (Граб., І, 1959, 53); Вода в ручаях і криницях висихала, навіть звірі в лісах конали від спраги (Ів., Вел. очі, 1956, 111).