КОМАНДИР, а, ч. 1. Керівник військової частини, підрозділу, з'єднання, загону, судна, ескадрильї тощо. Повідав нам таки наш секретар... що коли став [Іван Андрійович] на секретарстві, то ніхто й не знає; через це з його один командир (служив він у гусарах) завжди сміявся (Мирний, І, 1954, 47); Перед командиром загону молодий хлопець, щойно повернувся з розвідки (Головко, І, 1957, 363).

2. розм., жарт. Про того, хто любить наказувати, розпоряджатися. - Хоч не вінчана, та не буде вашою, бо тут я командир, а де командує пан Занудов, там справа йде, як горить (Н.-Лев., III, 1956, 347).