КВАПИТИСЯ, плюся, пишся; мн. квапляться; недок. 1. Старатися, намагатися робити що-небудь швидше; поспішати, хапатися; протилежне гаятися. Не квапся поперед батька в пекло (Сл. Гр.); - Не надто квапся, не надто й гайся (Фр., III, 1950, 30); Прощалися поспіхом, де як доводилось, нашвидку й рушали, кваплячись, неначе навздогін за долею (Довж., І, 1958, 356); // з інфін. Мати бажання, прагнути щось робити. - А я собі думаю: дай трохи пожартую з паном, щоб не дуже квапився куматись з людьми (Н.-Лев., І, 1956, 124).

2. на кого-що. Мати бажання до чого-небудь; спокушатися ким-, чим-небудь; зазіхати на когось, щось. Уставши, не дуже на тую дулівку квапився [сотник], бо ще нове лихо зовсім його скрутило (Кв.-Осн., II, 1956, 152); Хіба мало, та й яких женихів на неї квапилось? (Барв., Опов.., 1902, 257).