КАПКАН, а, ч. 1. Пристрій для ловлення звірів (переважно великих), що складається з двох залізних дуг та пружини. Якось попалася Лисичка - Злодюга, вовчика сестричка,- Хвостом в капкан (Мирний, V, 1955, 381); Механічні засоби знищення гризунів, тобто всілякі капкани й пастки, найбільш доступні для населення (Підручник дезинф., 1953, 321); Капкан намертво стиснув у своїх сталевих обіймах задню лапу барса. Побачивши людину, хижак люто заричав, вищиривши ікла (Рад. Укр., 11.I 1964, 4); * У порівн. Лев витріщивсь на старшину І заричав ще дужче: «Ну?!» А той [Лис] круть-верть, неначе у капкані: Мовчить (Гл., Вибр., 1951, 113).

2. перен. Небезпека, пастка (див. пастка1 2). Янкеля Гореліка піймали двоє козаків, але йому пощастило вирватися з капкана і втекти за ріг вулиці (Довж., І, 1958, 237); - Ой,хлопче, хлопче,- докірливо каже Роман, - не грайся з вогнем. І незчуєшся, як десь в капкан попадеш... (Гончар, І, 1954, 274).