КАЛАМУТНИЙ, а, е. 1. Який утратив прозорість; мутний, нечистий. Понад Дністром іде вночі Козак. І дивиться йдучи На каламутну темну воду (Шевч., II, 1953, 104); Каламутним валом котилися від водопаду величезні хвилі (Фр., VI, 1951, 129); Крізь каламутний, сірий дощ.. Синиці голос-голосок.. не змок, Голками сиплеться сухими (Рильський, II, 1960, 52); Промінь сонця несподівано прокрався крізь каламутну шибку вікна (Добр., Тече річка.., 1961, 30).

@ Ловити (вудити) рибу (рибку) в каламутній воді див. ловити і вудити.

2. перен. Повитий туманом, млою; туманний, тьмяний. Здавалось, що ми під землею, в якихось велетенських копальнях, котрі несподівано освітив зверху каламутний смерковий світ (Н.-Лев., II, 1956, 389); Каламутні плями світла від лампочок відбивалися в калюжах (Донч., Шахта.., 1949, 31); // Затьмарений, неясний. Дитина мовчки підвела на батька каламутні очі і, зморщившись, ..заплакала (Тулуб, Людолови, І, 1957, 23); Каламутним поглядом він оглянув стіл (Гур., Наша молодість, 1949, 258).

3. перен., розм. Неспокійний, тривожний, бентежний. З Західного фронту надходять каламутні відомості (Загреб., Європа 45, 1959, 234); Каламутний настрій.