КАЗУЇСТИКА, и, ж. 1. Застосування загальних статей закону до різних юридичних випадків.

2. У середньовічній схоластиці й богослів'ї - застосування до окремих випадків загальних догматичних положень. І вчені, і проповідники, і навіть учні академій та університетів охоче дискутували, щоб вправлятися у вищій техніці промовницького мистецтва та тонкощів логіки й казуїстики (Тулуб, Людолови, І, 1957, 152).

3. перен. Вправність, спритність у суперечках, обстоюванні сумнівних або фальшивих положень і т. ін. - Ви тільки й зугарні, що резонерство та казуїстику розводити! (Крим., Вибр., 1965, 320).