ЗІВАТИ, аю, аєш, недок., розм. 1. Мимоволі вдихати і одразу ж видихати повітря ротом; позіхати. Як сніп на землю повалився. Не вспів і охнуть, а скривився, В послідній раз Сульмон зіва (Котл., I, 1952, 228); То не поезія, де важко Вірш суне, мов волами віз, А хто чита,- зіває тяжко З нудьги до сліз (Черн., Поезії, 1959, 236).

2. перен. Пропускати нагоду, зручний випадок і т. ін. Як хочеш сорочку мати, то не треба зівати: треба пізно лягати, а рано вставати (Укр.. присл.., 1955, 204); Коли ще прийде ота тепла пора? Тут зівати не слід, треба брати все від зими. І Гриць не зівав (Збан., Сеспель. 1961, 305).