ЗНІЯКОВІТИ, зніяковію, зніяковієш, док. Відчути ніяковість, збентеження, сором; збентежитися, засоромитися. Настя зовсім зніяковіла і, ховаючи очі, смикала косу (Тулуб, Людолови, І, 1957, 57); Читач при живій зустрічі може зніяковіти, в листі ж він завжди сміливий, завжди щирий до краю (Смолич, Розм. з чит., 1953, 101); Саме тієї хвилини ввійшов Ковальчук, і я помітив, що Андрієвський раптом осікся, зніяковів (Жур., Опов., 1956, 132); // Виявити, виразити ніяковість, збентеження, засоромленість. - Ви ще спите? - зніяковів був голос. - Пробачте, я не знав. Другий гудок уже прогув, я й подумав... (Шовк., Інженери, 1956, 8); В молодиці спочатку зніяковіло, а потім позлішало обличчя (Стельмах, II, 1962, 102).