ЗЛОВТІХА, и, ж. Почуття задоволення, злобна радість, викликані чиєюсь невдачею, чиїмось нещастям. Староста підійшов до Марини, кивнув їй на чоловіка, сказав із зловтіхою: - Подобається тобі виїзд? (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 122); Бакаляр, згадуючи спогорда ту наругу, якої од неї дізнав, і слухаючи тепер її плач та слізні благання, відчував одночасно зловтіху і жалощі в душі своїй (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 490).