ЗДІБНИЙ, а, е. 1. Який має природні здібності; обдарований, талановитий. Мартович був надзвичайно здібний і дома ніколи не вчився (Стеф., П, 1953, 22); [Марія:] Катерина - дуже здібний хірург, її так усі люблять (Корн., II, 1955, 289); Хлопчик був здібний, але запальний і задиркуватий (Тулуб, Людолови, І, 1957, 316).

2. з інфін. і до чого. Який може або вміє щось робити, придатний до чогось.- Та як ви можете вважати мене здібним до такої гидоти? (Хотк., I, 1966, 172); Тим часом дививсь я по людях, кого б послати з книжкою, і мушу тобі сказати, що не знайшов нікого здібного (Барв., Опов.., 1902, 162).