ЗДУРІЛИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до здуріти. Цар [Ворон], здурілий від воєнного запалу, кинувся на мене зі своїми міністрами і давай мене бити, дзьобати, дряпати (Фр., VI, 1950, 109).

2. у знач. прикм. Безглуздий, безтямний. Всі жінки посхоплювалися з лав, гляділи на Марту здурілими очима, стояли, як з дуба витесані (Стеф., І, 1949, 253).