ЗДМУХУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗДМУХНУТИ, ну, неш, док., перех. Струменем повітря, подувом зносити, змітати, скидати що-небудь звідкись, з чого-небудь. Довго розглядала Хима той п'ятизлотник, обертаючи його на всі боки, здмухуючи з нього порох (Коцюб., І, 1955, 88); Вона розгладжує списки руками, здмухує якусь крихтину (Хижняк, Тамара, 1959, 74); Вітер здмухнув з черешні краплину роси (Стельмах, На.. землі, 1949, 208); // Переміщати щось куди-небудь струменем повітря. Тобі здається, Що лиш крикни тут, то вже сам голос І тебе й шкап'я здмухне у прірву (Фр., XIII, 1954, 331).

@ Неначе (наче, як, мов і т. ін.) вітром здмухнуло (здмухне) - те саме, що Як (ніби, наче, неначе, мов, немов, мовби) вітром здуло (див. здувати). [Павло:] - Як вас звуть,- питаю.- Як вчора звали, так і сьогодні! - І неначе вітром її здмухнуло (Кроп., II, 1958, 353); І отак тиждень-другий побенкетують [пани], нажируються вволю та й як вітром здмухне їх (Головко, II, 1957, 236).