ЗБРЕХАТИ, збрешу, збрешеш, док., розм. Док. до брехати 1. - Він зроду ні пилинки не вкрав і на волосинку не збрехав (Кв.-Осн., II, 1956, 288); Кому вдалося раз збрехати, Тому вже віри більш не ймуть (Бор., Тв., 1957, 171); - Як він спитав на політзанятті, хто скурив газету, я хотів збрехати, що не бачив, але не міг (Гончар, III, 1959, 34); // Розповісти що-небудь цікаве, веселе. [Гарасим:] Люблю я, брат, кобзарів: хоч збреше що, заспіває (Мирний, V, 1955, 86); [Платон Гаврилович:] Іди ось покуштуєш, чи гарно варення уварилось. Може, що збрешеш веселеньке (Вас., III, 1960, 138).

Як би (щоб, коли б) не збрехати - уживається для вираження непевності в чому-небудь; відповідає знач. вставн. сл. здається. Ішли, і як би не збрехати, Трохи не з пару добрих гін (Котл., І, 1952, 147); Пережив [Йонеску] трьох жінок.. А останню він, щоб не збрехати, взяв, як йому доходило дев'ятого десятка (Смолич, І, 1958, 46).