ЗАЦІЛІТИ, ію, ієш, док. Зберегтися цілим, непошкодженим; не зникнути, не зруйнуватися. [Співець:] Зібрав я все, що тільки заціліло, зложив і склеїв,- арфа невеличка, та в ній нема і скіпки несвятої (Л. Укр., II, 1951, 154); // Залишитися живим, не загинути. - Шкода Наді, дядьку Миша.- Стривай, ще не з'ясували, хто зацілів. Може, вона ще жива (Ю. Янов., І, 1954, 155); Ось дуб. Хтозна, скільки йому років? І хтозна, яким чудом він зацілів? (Збан., Єдина, 1959, 7).