ЗАТАМОВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАТАМУВАТИ, ую, уєш, док., перех. 1. Зупиняти, затримувати вільний рух чого-небудь. Нурла затамовував потік вище, одводив його до себе і давав воду свому куткові (Коцюб., І, 1955, 394); Чує лицар серед бою, що смертельна рана в грудях, стиснув панциря міцніше, аби кров затамувати (Л. Укр., І, 1951, 433); Звечора морозцем затамувало весняні потоки (Ле, Мої листи, 1945, 81).

Затамовувати (затамувати) дихання (дух, віддих і т. ін.): а) переставати або дуже тихо якийсь час дихати (щоб зробитися непомітним або внаслідок переляку, сильного враження і т. ін.). Обивателі міста щільно зачиняли віконниці, замикали двері й, здавалось, затамовували дихання, намагаючись нічим не привернути до себе уваги війська (Панч, В дорозі, 1959, 69); Сахно злякано затамувала віддих (Смолич, І, 1958, 91); б) (безос.) про стиснення в грудях, горлі, яке утруднює, перериває на якийсь час дихання. Семенові затамувало дух у грудях (Коцюб., І, 1955, 126).

2. Переборювати, стримувати, припиняти вияв чого-небудь, якихось почуттів. Його оченята дивилися суворо, і дрібненькі зуби міцно вп'ялися в нижню губу, затамовуючи крик (Собко, Скеля.., 1961, 138); Щоб затамувати в собі страх, кожен говорив голосніше, ніж треба (Панч, Мир, 1937, 32); // Приховувати, зберігати в таємниці яке-небудь почуття. Антон свою ненависть до Хомахи затамовував удаваною чемністю (Чорн., Визвол. земля, 1959, 205); В грудях вони затамували насторожену злість до нього (Ле, Міжгір'я, 1953, 82).