ЗАМАНЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАМАНИТИ, аню, аниш, док., перех. Приваблюючи чим-небудь, заохочувати, спонукати йти кудись, опинятися де-небудь, приєднуватися до когось. Місцеві есери та анархісти ще за керенщини не раз пробували залучити студента до себе, заманювали обіцянками (Гончар, Таврія.., 1957, 360); Ничипір одразу зрозумів цю тактику і звелів своїм вернутися. - Назад, нас заманюють! (Ле, Наливайко, 1957, 59); - І ти вже тут? - здвоюючи брови, спитала вона дочки. - Це ми, тіточко, її заманили до себе, - казав Івась (Мирний, IV, 1955, 99); // перен. Заполоняти (душу, серце), захоплювати чим-небудь. Лаврін не зводив з дівчини очей. Її краса так засліпила йому очі, так разом заманила серце, що вона йому здавалась не дівчиною, а русалкою (Н.-Лев., II, 1956, 309).

@ Калачем (медом, добром і т. ін.) не заманити - не привабити ніякою принадою.- А я думав, що скаржишся й просишся до райцентру... - Калачем не заманиш, товаришу начальник! (Ю. Янов., Мир, 1956, 296).