ЗАЙМЕННИК, а, ч. Частина мови, до якої належать слова, що не називають особи, предмета, якості або числа, а тільки вказують на них, виступаючи замість іменників, прикметників або числівників. Справді не слід уважати кожної ліричної поезійки за сторінку з автобіографії, бо часто в таких поезіях займенник «я» вживається тільки для більшої виразності (Л. Укр., V, 1956, 92); Щодо щастя свого, задоволення, то ведучи розмову про них, я виключив зі свого лексикону займенники «я», «моє», «мені», я почав уживати «ми», «наше», «нам»... і т. д. (Коцюб., III, 1956, 128); Займенники особові; Займенники вказівні.