ЗАВАДИТИ1 , ить, док. 1. Завдати кому-небудь шкоди, зробити неприємність. Сказав би я правду, Та що з неї буде? Самому завадить, А попам та людям Однаково буде (Шевч., II, 1953, 192); Майстри мовчали. Кожен розумів, що товариське почуття вимагає допомогти вигнанцям, але як це зробити, не завадивши собі? (Тулуб, Людолови, І, 1957, 193); - Розумна передбачливість ніколи не завадить (Загреб., Шепіт, 1966, 138).

2. Зашкодити здоров'ю (людей, тварин). - Не хочу люльки, - каже Василь, - трохи не вона мені і завадила. Так щось нездорово! (Кв.-Осн., II, 1956, 31); Та здохла ти [ослиця]. Мабуть дорога Таки завадила тобі (Шевч., II, 1953, 315); // безос. [Круста:] Хіба ж так можна бігти? Ще завадить! Адже ти хворий (Л. Укр., II, 1951, 393); Сама [Параска] тріскала цілу петрівку скоромне, аж їй завадило було, ще й своїх синів годувала (Н.-Лев., II, 1956, 18).

Не завадить (не завадило б), безос., з інфін. - варто, не зайве, слід би. - Тож-бо то й є, що не завадить часом послухати старого (Фр., II, 1950, 303); - Підлікуватись йому теж не завадило б: кожної зими в нього рани партизанські відкриваються на ногах (Гончар, Тронка, 1963, 276).


ЗАВАДИТИ2 див. заважати.