ЖРЕЦЬ, жерця, ч. 1. Особа, що здійснювала богослужіння, жертвоприношення в язичеських релігіях. У численних брахманських храмах утримувалась величезна кількість жерців (Іст. середніх віків, 1955, 53); Жерці розпалювали вогонь.. й на тлі чорного неба вирізувався тесаний з товстелезного дуба Перун (Скл., Святослав, 1959, 29); * У порівн. Обличчя у нього поважне, як у жерця (Коцюб., II, 1955, 320).

2. чого, перен., ірон. Той, хто присвячує себе служінню чому-небудь. З своєї роботи він не робив таємниці і не виставляв себе жерцем науки (Смолич, Світанок.., 1953, 457).