ЖИТО, а, с. 1. Злакова рослина, зерна якої використовуються для виготовлення хліба. Вилітали запорожці На лан жито жати; Жито жали, в копи клали (Шевч., І, 1951, 203); Ти пам'ятаєш, як косили ми в полі жито, як порвав я косу (Сос., II, 1958, 369); * У порівн. Захвилювалась вода, мов жито від вітру. Покотилась валами до берега (Коцюб., І, 1955, 143).

2. Зерно цієї рослини. Я часто й спав у насінні, - в житі, в просі, в ячмені й горосі на печі (Довж., І, 1958, 28).

3. тільки мн. жита, ів. Поля з ростучими на них рослинами жита; самі рослини цих полів. Минав я полоси житів (Щог., Поезії, 1958, 375); Хилить вітер жита понад шляхом (Тич., І, 1957, 25).