ДУРЕПА, и, ж., зневажл. Розумове обмежена, тупа жінка. На його нещастя, баба виявилась цілковитою дурепою (Ю. Янов., І, 1958, 538); Варвара усміхнулася в темряві.. Добре, що ніхто не може побачити в цю хвилину її обличчя, мав би нагоду пересвідчитись, які самовдоволені дурепи бувають на світі (Перв., Дикий мед, 1963, 483); // Уживається як лайливе слово. - Ну й дурепа ж ти, Віро! - зауважив Юрій і зачинився в своїй кімнаті (Бурл., Напередодні, 1956, 13).