ДОМІНУВАТИ, ую, уєш, недок., книжн. Мати перевагу, панувати, бути основним, головним; переважати. Тонке телікання скрипки, верескливий галас кларнета - зливаються в якусь чудну, але гармонійну мішму, над котрою усе ж таки домінує сурмачеве «туру-туру... та...» (Коцюб., І, 1955, 233); Тепер у цьому обличчі домінували: гострота, впертість і твердість (Загреб., Європа. Захід, 1961, 109).