ДОДОЛУ, присл. 1. На землю, на долівку. Саме в той момент, як Гафійка нагнулася, щоб вийняти з печі горщик, з-за пазухи висунулась в неї книжка і впала додолу (Коцюб., II, 1955, 12); Він мовчки узяв Михася за руки й зсадовив додолу (Чорн., Визвол. земля, 1959, 167).

2. Униз, донизу; до землі. Кричала ворона, як вгору летіла, а як додолу - то й крила опустила (Укр.. присл.., 1955, 177); Коли поспів виноград - Додолу гнуться ніжні віти... (Рильський, II, 1946, 27); Марися пройшла далі, стала коло комина, засоромлено опустивши додолу очі (М. Ол., Леся, 1960, 105).