ДЗВІНКИЙ, а, е. Який голосно і чітко звучить. Потім знов те дзвінке, голосне щебетання [соловейка] заглушають ще голосніші співи челяді (Л. Укр., III, 1952, 478); Та ось за рогом голосно заспівав баян, почувся дзвінкий дівочий сміх (Кучер, Чорноморці, 1956, 46); // Здатний голосно, чітко звучати, дзвеніти. Везли в Каховку свої знамениті вироби: дзвінкий та яскравий посуд (Гончар, Таврія.., 1957, 18); Нагострили сокири дзвінкими, - То ж і бритва не завжди така! (Рильський, І, 1960, 316).

^ Дзвінкі гроші (монети) - металеві гроші. Потім тихцем збував [Січкар] торговцям хліб.. тільки за мануфактуру та дзвінкі гроші (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 35); Дзвінкий приголосний, лінгв. - приголосний, який вимовляється з участю голосу, напр. б, г, д, з. Дзвінкі приголосні літературної мови (на відміну від галицьких ..та деяких інших говірок) .. вимовляються виразно, ясно (Курс сучасної укр. літ. мови, 1,1951, 186).