ГУКНУТИ, гукну, гукнеш, док., розм. Одпокр. до гукати. Як понесуть товариша В новую світлицю, Загомонять самопали, Гукнуть гаківниці (Шевч., II, 1953, 182); Навколо здригнулась земля... Гукнули гармати удруге (Стар., Поет. тв., 1958, 215); Паровоз гукнув, поїзд рушив (Жур., Даша, 1961, 55).


ГУКНУТИ, ну, неш, док., перех. і неперех. Одпокр. до гукати. - Згода, згода! - гукнула громада як один чоловік (Н.-Лев., III, 1956, 10); Гафійка гукнула подругу (Козл., Ю. Крук, 1957, 81); Полковник гукнув, щоб принесли люльку (Кочура, Зол. грамота, 1960, 382); Лейба гукнув на політників, і довгі ряди дівчат та парубків заворушились і наче посипались до куреня (Н.-Лев., ІІ, 1956, 32).