ГОРОБЕЦЬ, бця, ч. Маленький сірий птах, який живе перев. поблизу житла людини. Горобці стрибали по тинах, по оселях, осідали на землю, цвірінькали кругом зеленого саду (Мирний, 1,1954, 236); Восени й горобець - багатій (Мур., Бук. повість, 1959, 9); * У порівн. Дітвора так і сипнула в сад. Обступили стару, як горобці горобину, а стара обділя їх (Вовчок, І, 1955, 135).

@ Стріляний (старий) горобець - про того, хто має великий досвід, кого важко обдурити. -Вологу закриваємо. А зараз - квадрати почнемо робити .. Уже вміємо... Стріляні горобці (Кучер, Трудна любов, 1960, 494); - Адже ми з вами, Мар'я Олексіївна, старі горобці, нас на полову не піддуриш (Черн., Що робити?, перекл. Дукина, 1936, 135).