ГАЙДАМАКА, и, род. мн. ів, ч., іст. 1. Учасник народно-визвольної боротьби XVIII ст. на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського гніту. Дід починав розповідати про ті часи, коли гайдамаки панів різали та палили (Вас., II, 1959, 358).

2. Під час іноземної інтервенції та громадянської війни 1918-1920 рр. - солдат особливих кінних частин контрреволюційної Центральної ради, а також різних контрреволюційних загонів Петлюри та Скоропадського. Метушня й тривога. Солдатам перетнули путь гайдамаки Центральної ради (Довж., Зач. Десна, 1957, 8); - Повне депо наприймав куркулів та інших мерзотників. Є й про нього відомості - колишній гайдамака (Донч., І, 1956, 490).