ГАВКАТИ, аю, аєш, недок. 1. Видавати уривчасті звуки (про собак, лисиць та деяких інших тварин). Птиці щебечуть, воли ревуть, собаки гавкають... (Мирний, II, 1954, 48); Веселий песик, їхній компаньйон, На поїзд гавкав з радісним презирством (Рильський, II, 1960, 76); // Імітувати ці звуки. Що то - голод!.. Так було гірко, так важко, що, здається, вибіг би на вулицю та й гавкав, як пес... (Коцюб., І, 1955, 94); - Я добре вмів.. співати під різних птахів, гавкати по-собачому (Сміл., Сашко, 1954, 30); * Образно. Химерна, ненажерна паща [молотарки] ковта сніп за снопом. Гавка, мете, рве (Горд., II, 1959, 155); Гармати гавкають округ, горить довкола ліс (Голов., Поезії, 1955, 135).

2. перен., вульг. Уживається в знач. говорити 1 у відношенні до людини, яку зневажають. - Ще й та обзивається! - Мовчала б уже та не гавкала, - кричала Мотря до Мелашки (Н.-Лев., II, 1956, 375); - Я протестую і вимагаю, щоб такі доповіді були частіте.. О, і воно береться ще гавкати! - почула Оля у себе над вухом (Вільде, Сестри.., 1958, 471).