ВІЩАТИ, аю, аєш, недок., заст. 1. неперех., уроч. Говорити щось значне, важливе. [Печариця:] Христос.. про братолюбіє віщав (Мирний, V, 1955, 148); - Чи ти волієш на сцену - з високих котурнів віщати, Чи в героїчних рядках славити війни та кров (Зеров, Вибр., 1966, 343).

2. перех. Віщувати (в 1 знач.), провіщати. Ласкаво пахли прибережні луки, І півень десь погожий день віщав (Рильський, I, 1956, 242); Стояв могутній дуб, високий та крислатий. На прощу люд туди щоденно учащав, Бо жив там віщий Крук, на витівки багатий. Майбутнє з висоти він кожному віщав (Год., Заяча математ., 1961, 86).