ВІШАТИ, аю, аєш, недок., перех. 1. Надавати чому-небудь висячого положення. Старости й дружки вішають через плече рушники (Н.-Лев., II, 1956, 430); І приносять [люди] із школи карту. Тихо вішають на стіні (Мал., За.. морем, 1950, 169).

@ Вішати голову (носа) - журитися, вдаватися в розпач, утрачати надію. - Не вішай голови. Візьми себе в руки (Кучер, Чорноморці, 1956, 18); - Нічого, товариші, - підбадьорював він. - Носа не вішати. Знайдемо кошти! Мусимо знайти на цю справу [експедицію]! (Донч., II, 1956, 22); Вішати собак на кого - звалювати вину на когось; обмовляти. І кожний, кому тільки не ліньки, може ображати його, вішати на нього всіх собак, обмовляти (Коз., Сальвія, 1959, 184); Хоч сокиру вішай див. сокира.

2. Страчувати через повішення. А ти, всевидящеє око! Чи ти дивилося звисока.. Як мордували, розпинали І вішали (Шевч., II, 1953, 282); Коли мене паразити візьмуть вішати, я буду їм уголос читати слова батька Тараса (Ю. Янов., І, 1958, 309).