ВІЧЕ, а, с. 1. У давній Русі - народні збори, що були вищим органом влади в деяких містах. Він [князь] не міг силою примусити населення йти на війну і.. цілком залежав од віча (Іст. СРСР, І, 1956, 55); Михайло привіз багаті дари княгині Ользі, мав наказ віча поговорити з нею, нагадати про укладений ряд (Скл., Святослав, 1959, 444).

2. зах., заст. Масові збори населення; мітинг. А у Стрию славнім місті Там русинів більш як двісті зібралося на віче (Фр., X, 1954, 128); Молоденька ся партія хлопська скликувала віча по Мазурщині і радила про справи мужицькі (Стеф., II, 1953, 56); У 80-х і 90-х роках селянські віча [в Галичині] подекуди набирали характеру загальнонародного протесту проти соціального поневолення (Іст. укр. літ., І, 1954, 500).