ВІДПОЧИВАТИ, аю, аєш, недок., ВІДПОЧИТИ, ину, инеш, док. 1. Відновлювати сили після втоми (фізичної чи душевної), припиняючи дію, рух і т. ін. Лину я, лину, думу гадаю, І ніби серце одпочиває (Шевч., ІІ, 1953, 20); Тамара відпочивала душею біля цієї привітної жінки після страшної ночі (Хижняк, Тамара, 1959, 135); - По добрій праці, - розмислив Хапко, - можна й відпочити (Вовчок, VI, 1956, 277); [Соня:] Я заспокоїлась, мамо: буду поливать квітки, полоть грядочки, а ви йдіть - одпочиньте (К.-Карий, II, 1960, 332); Лікарі констатували звичайну втому горла, радили кілька днів відпочити (Ле, Право.., 1957. 58); * Образно. І небо і земля - усе одпочива, Все ніч під чорною запаскою хова (Г.-Арт., Байки.., 1958. 49); // Проводити час на дозвіллі, не працюючи. - Я вже стара, не здужаю робити, та, й ти вже старий, нехай за нас роблять діти, а ми вже будемо одпочивати (Н.-Лев., II, 1956, 23); У Лівадійському палаці-санаторії відпочивають радянські селяни (Літ. газ., 12.IV 1951, 2); [Вустя:] Мало батько попоробили на своїм віку? Нехай тепер вволю відпочинуть (Кроп., II, 1958, 217).

2. перен. Лежати в могилі. Де Залізняк, душа щира, Де одпочиває? (Шевч., І, 1951, 111).