ВСКАКУВАТИ (УСКАКУВАТИ), ую, уєш, недок., ВСКОЧИТИ (УСКОЧИТИ), чу, чиш, док. 1. в що. Скакати, стрибати в середину чого-небудь. Кілька разів Остап вскакував у воду мало не по пояс (Коцюб., І, 1955, 351); Бійці, брьохкаючись по коліна у воді, на бігу вскакували в свої хиткі судна (Гончар, І, 1954, 321); Як ось перед якуюсь гору Прийшли [Еней з Сивиллою], і в ній велику нору Знайшли і вскочили туди (Котл., І, 1952, 127); Данило, сміючись, допоміг Арсенькові вскочити в мішок з головою і прикрив зверху брезентом (Трубл., І, 1955, 155); // розм. Швидко вбігати, в'їздити в середину чого-небудь. [Пріська:] Де мені сховатись? (Ускакує в курінь і, не примітивши Печариці, наступає на його) (Мирний, IV, 1955, 158); [Жандарм:] Гей, люди! За ним!.. Не дайте йому в ліс ускочити! (Фр., IX, 1952, 182); Настала перерва, і до кімнати вскочило гамірливе комсомольське товариство (Донч., II, 1956, 178).

@ Вскакувати (вскочити) в гречку див. гречка; У вічі вскочити див. око.

2. перен. Потрапляти в певне оточення. [Старшина:] Посадови кого другого на моє місце - здуріє! [Роман:] Не здуріє, а задуріє? Та як і не задуріти: з мужиків та зразу в пани вскочити? (Кроп., II, 1958, 17); // Потрапляти в біду. - Отеє вскочила, - думала вона. - Ні, не буду я тут, не витримаю (Коцюб., І, 1955, 67); На селі де-не-де світиться по хатах, де поночі, собачня гвалтує. Якось аж моторошно. Аж оце, думаємо собі, вскочили (Головко, II, 1957, 326).

@ Вскочити в халепу [по самі вуха] - зазнати неприємності, біди. - Ой, Даниле, Даниле, ускочиш ти в халепу колись за свій язик! (Головко, II, 1957, 641).