ВОРОГУЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до ворогувати. Нурла і юзбаш стояли на чолі ворогуючих партій (Коцюб., І, 1955, 394); Сьогодні Григорій Іванович прийшов до ворогуючих напарників з твердою надією помирити їх (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 60).