ВОРОГУВАТИ, ую, уєш, недок., з (між, поміж) ким, без додатка і діал. на (до) кого. Бути у ворожих стосунках, виявляти неприязнь, ненависть до кого-, чого-небудь. Сини не жили в згоді, а завжди ворогували та билися поміж собою (Укр.. казки, легенди.., 1957, 78); Ні з ким він ніколи так не ворогував, як з Василем, і Василь не любив Грицька; .. вони.. гризлися, як кішка з собакою (Мирний, IV, 1955, 21); Чом "Слово" на "Правду" раз в раз ворогує? (Фр., XIII, 1954, 44); - Через що ж у вас сварки? - допитувався він. - Насамперед, ворогуємо ми з магістратом, - методично почав Хома (Тулуб, Людолови, І, 1957, 171).