ВОГКИЙ, а, е. Який містить вологу; просякнутий, насичений вологою; сирий. В повітрі піднялася якась важка пара, душна, гаряча, неначе в лазні, бо балки й долини завжди там вогкі й мокрі (Н.-Лев., II, 1956, 389); [Кривоніс:] Дай тютюну. Мій вогкий... (Корн., І, 1955, 226); // Покритий вологою (про очі, шкіру тіла). Вогкі блискучі очі приязно дивились на нього (Коцюб., II, 1955, 334); Щоки були вогкі від сліз. Юнак плакав (Смолич, II, 1958, 116); // рідко. Просякнутий водою; мокрий. Вогкий сніг зразу налипає на чоботи, а тоді спадає (Коп., Вибр., 1953, 243).