ВИНУВАТИЙ, а, е. 1. Який вчинив що-небудь погане, зробив злочин, провинився у чомусь. Зчепилася бійка. .. крик... гвалт ... Насилу розборонили.. Хто винуватий, хто правий? гаразд не знав ніхто... (Мирний, II, 1954, 195); Марта сиділа зів'яла і винувата. Обняла руками коліна, схилила голову (Коцюб., II, 1955, 295); - Винуваті машиністи, але вони складають усю провину на слюсарів. Мовляв, поставили погану пробку (Донч., І, 1956, 416); // Який є причиною чого-небудь. Як тільки літо, так я й в дорогу! Та вже, видно, така моя доля.. На сей раз, може, доля й не винувата, бо се таки моє давнє бажання (Л. Укр., V, 1956, 144); // у знач. ім. винуватий, того, ч. Той, хто провинився у чому-небудь; винуватець. - А-а-а-а! - позіхнув хтось. - Хто то? - Знову гукнув учитель. Усі оглянулись, шукаючи винуватого (Мирний, І, 1954, 328); Поглянув [пан] спокійно, з виразом жалю, на трупа і на винуватого,.. врешті запитав: - За що ти вбив? (Фр., II, 1950, 116).

2. В якому виражається усвідомлення вини, провини. Катерина враз опустила униз сині винуваті очі (Вас., II, 1959, 351); З обличчя Вадима Успенського весь час не сходила бліда винувата усмішка (Панч, В дорозі, 1959, 63).

3. розм. Який має борг. Хоч був [Мирон] неграмотний, та помічав.. - хто скільки винуватий грошей, і ні разу він не помилився (Григ., Вибр., 1959, 220).