ВИЗНАННЯ, я, рідко ВИЗНАТТЯ, я, с. 1. Дія за знач. визнати 1-3. - Визнання нас французами - питання днів. - А що нам з того визнання? Яка користь? - Як це! - навіть посміхнувся Павло. - Та вже сам факт виходу на міжнародну арену (Головко, II, 1957, 484); По його [Павла] визнаттю, продумавши, стала громада радитись - що робити (Вовчок, І, 1955, 175).

2. Те, в чому хто-небудь признається. У дворі було тихо, ніби дівчина скам'яніло стояла на своїм місці.. А можливо, вона спересердя кусала губи, що не пощастило їй видобути від нас визнання, хто ми (Досв., Вибр., 1959, 87).

3. Загальна позитивна оцінка кого-небудь в суспільстві. Панас Карпович Саксаганський мав щастя здобути собі всенародне визнання (Рильський, III, 1956, 346).