ВИБАЧАТИ, аю, аєш, недок., ВИБАЧИТИ, чу, чиш, док., кому і без додатка. Виявляти поблажливість, прощати провину. - Вибачаю тобі, бо ти з дурноти се зробив, а не із злої волі (Фр., IV, 1950, 53); - Ти не смів брати рушниці без мене... Але я тобі вибачаю, - продовжував урочисто Мухамедов (Донч., І, 1956, 120); - Вибачайте, що я так гостро сказав (Досв., Вибр., 1959, 121); // перех. рідко. Виправдовуючи чим-небудь, не вважати за провину. - Перше я вмів тільки ненавидіти людей, - тепер навчився їх любити, навчився вибачати їх вину темнотою їх (Коцюб., І, 1955, 450).

Вибачай[те], вибач[те] - вживається як заперечення, як виявлення незгоди. Вибачайте... кричіть собі, Я слухать не буду. Та й до себе не покличу (Шевч., І, 1951, 77); А я пряник гам та гам, - "Вибачайте, не віддам!" (Гл., Вибр., 1957, 303); Вибачай[те], вибач[те] на [цьому (цім) ] слові - говориться при вживанні в розмові різких, неприємних, непристойних і т. ін. слів. - Та ж ви не повія яка, вибачайте на слові, адже вам не пусте в голові, не розпуста (Коцюб., І, 1955, 45).