ВЕРШИНА, и, ж. 1. Верхня, найвища частина чого-небудь (перев. дерева, гори). Настане літо; жовтий цвіт Укриє липу до вершини (Щог., Поезії, 1958, 302); Гірські вершини потопали в хмарах (Кучер, Зол. руки, 1948, 80).

^ Вершина кута, мат. - точка перетину прямих, що утворюють кут; Вершина трикутника, мат. - вершина кута, що лежить проти його основи.

2. чого, перен. Найвища точка розвитку, найвищий ступінь. Ми ті, що, сягнувши вершини прогресу, - В степах засвітили вогні Дніпрогесу (С. Ол., Вибр., 1957, 30); Вдарився [Фред] лобом об дубовий стовп, що правив за основу їхньої халабуди. Гострий біль у надбрів'ї став вершиною всіх Фредових страждань (Збан., Курил. о-ви, 1963, 67).

3. Початок, верхів'я яру і т. ін. У вершині яру, який розходився двома мілкими степовими вибалками, Бармаш зупинився (Коз., Гарячі руки, 1960, 152).