ВЕРХІВКА, и, ж. 1. Верхня, найвища частина чого-небудь. Ведмеді забралися на саму верхівку дуба (Укр.. казки, 1951, 66); Щогли радіо двома гострими верхівками націлились у небо (Донч., II, 1956, 83); При.. плечовому диханні невелика кількість дихального повітря заповнює переважно верхівки легень (Худ. чит.., 1955, 48).

2. перен., розм. Керівна, найбільш впливова частина суспільства, класу, організації і т. ін. Багатство сприяло посиленню політичної могутності верхівки новгородського суспільства (Іст. СРСР, І, 1956, 65); - А як себе поводить Когут і вся заможня сільська верхівка? (Цюпа, Назустріч.., 1958, 162).