ВДІВЕЦЬ (УДІВЕЦЬ), вця, ч. Чоловік, який після смерті дружини не одружився вдруге. В Богуслав приїхав немолодий.. удівець та ще й з трьома дітьми (Н.-Лев., III, 1956, 251); Як упився [Гриць], то забував зовсім, що жонатий [удруге]: все мав себе за вдівця та й згадував першу небіжку (Март., Тв., 1954, 58); Стефка, народивши мені сина, вмерла, і залишився я в чужій хаті вдівцем, ще й з немовлям на руках (Мур., Бук. повість, 1959, 5).