ВВОЛЮ (УВОЛЮ), присл. У мірі, яка цілком задовольняє; досхочу. Ясну зброю ладнав І коня годував він [козак] уволю (Манж., Тв., 1955, 80); [Мотря:] Надивилися вволю одно другому в вічі? (Кроп., II, 1958, 26); Затихли, наспівавшися вволю, солов'ї (Ряб., Жайворонки, 1957, 67).