БІЛОЛИЦИЙ, я, е. Який має біле обличчя. Чи є в світі молодиця, Як та Гандзя білолиця? (Пісні та романси.., II, 1956, 47); Серед села вдова жила У новій хатині, Білолиця, кароока І станом висока (Шевч., І, 1951, 164); Чорноока, білолиця й молода, чом не чути, як дзвенить твоя хода? (Голов., З листів.., 1940, 103);

* Образно. І всміхнулась білолиця Галичина своїй новій світлій долі (Цюпа, Назустріч.., 1958, 150); // Уживається як постійний епітет місяця. Білолиций місяць тихо плив високим небом (Гр., Без хліба, 1956, 78); У знач. ім. білолиций, цього, ч. Місяць. Зорі сяють; серед неба Горить білолиций (Шевч., І, 1951, 92).