БУДИТИ, буджу, будиш, недок., перєх. 1. кого. Переривати, припиняти чий-небудь сон, примушувати прокинутися. Сього сердешного тімаху Будити стали, щоб устав (Котл., І, 1952, 94); Ще не світало, а Прокіп будив наймитів (Коцюб., II, 1955, 83); - А я думала, ти ще спиш, - сказала вона.. Я йшла будити тебе (Шовк., Інженери, 1956, 12); * Образно. А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить; Та добре вигострить сокиру - Та й заходиться вже будить (Шевч., II, 1953, 288).

2. перен. Збуджувати, спонукати до діяльності. Твори росіян.. порушували наше сумління, будили в нас чоловіка, будили любов до бідних (Фр., XVI, 1955, 139); // Викликати думки, мрії і т. ін. Не дивуйте, що думи глибокі Будять речі та сльози пекучі (Л. Укр., I, 1951, 26); До неї [семінарії] приймали щороку 10-12 душ казенними стипендіатами, і це будило світлі мрії про науку в сільської бідноти (Вас., IV, 1960, 15); // на що. Закликати до чого-небудь. Сонце гріє і голубить. На геройство серце будить (Тич., II, 1957, 8).