БРУДНИТИ, ню, ниш, недок., перех. 1. Робити кого-, що-небудь брудним, нечистим. Невеличкі рученята невпокійно бігали по личку, витираючи сльози, бруднили його (Мирний, IV, 1956, 27); Іноді Оленка, бігаючи за метеликами, бруднила черевички (Ільч., Серце жде, 1939, 96).

@ Бруднити руки об кого - що і без додатка - устрявати у якусь невигідну чи неприємну справу; зв'язуватися з ким-небудь недостойним (переважно у бійці). Сагайдак-бей не жав "хліба козацького". Та й навіщо було бруднити руки, коли йому і так належала лев'яча частка здобутого?! (Тулуб, Людолови, II, 1957, 125); Він [сержант] гордовито підняв голову: - ..Буду об нього [німця] руки бруднити! (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 56).

2. перен. Плямувати, опоганювати, ганьбити, безчестити кого-, що-небудь. Пліснява минулого таки липне - з останніх сил, намагається ще бруднити, як може (Ле, Міжгір'я, 1953, 337).